Самотність

Самотність безрозбірлива вкриває душу кожного,
Приносячи з собою і смуток,і печаль.
Вона не оминає і на тепло спроможного,
На дружбу,на любов,вселяє в серце жаль.

Коли живеш ти буднями, і добре все складається,
То не цінуєш того,чого може не стать,
І тих людей,що віддано на поклик відзиваються,
А може...і не варто такими їх вважать?

А може і не варто їм вірити,дружити,
любити,бо всерівно,в неправді все пливе.
Не треба намагатися якнайскоріш розкрити
Всю душу перед ними,все те,що в ній живе.

Бо тільки покладешся ти на якусь людину,
Коли потрібна буде підтримка з сторони,
Вона тебе залишить якраз в скрутну хвилину,
Та не відчує навіть і почуття вини.

І це ще ваші друзі,що вже казать про інших,
Давно всі збайдужіли дло близьких,до рідні...
Ось це і є самотність,коли лиш думка тішить,
Що ви на цьому світі лишились не одні...