Годинник мого кохання

Годинник мого кохання
Сьогодні застиг на місці.
На тому самому місці,
Де ми з тобою розстались.
Поцілувала востаннє
І загубилась у місті.
У тому самому місті,
Де ми щодня зустрічались.

Тепер ми шалено різні,
Тепер сам іду додому.
До того самого дому,
Де ми удвох залишались.
Налию міцного віскі
І вип`ю, забувши втому,
Звинивши себе у тому,
Що безповоротно сталось...

Зустріла я сьогодні Кохання...

Зустріла я сьогодні Кохання...
-І що воно говорило?
-Перепрошувало, що не завжди триває до кінця...
-Плакало? Плакало, бо часто ранить...
-Кричало? Кричало, що не зажди красиве...
-Сміялось? Сміялось, бо вміє з себе сміятись...
-Нарікало на щось? Нарікало на те, що люди не завжди серйозно його сприймають...
-Раділо? Раділо, що часто його шукаємо...
-А що ще воно тобі казало?? Казало що не для мене...

Самотність

Самотність безрозбірлива вкриває душу кожного,
Приносячи з собою і смуток,і печаль.
Вона не оминає і на тепло спроможного,
На дружбу,на любов,вселяє в серце жаль.

Коли живеш ти буднями, і добре все складається,
То не цінуєш того,чого може не стать,
І тих людей,що віддано на поклик відзиваються,
А може...і не варто такими їх вважать?

А може і не варто їм вірити,дружити,
любити,бо всерівно,в неправді все пливе.
Не треба намагатися якнайскоріш розкрити
Всю душу перед ними,все те,що в ній живе.

Бо тільки покладешся ти на якусь людину,
Коли потрібна буде підтримка з сторони,
Вона тебе залишить якраз в скрутну хвилину,
Та не відчує навіть і почуття вини.

І це ще ваші друзі,що вже казать про інших,
Давно всі збайдужіли дло близьких,до рідні...
Ось це і є самотність,коли лиш думка тішить,
Що ви на цьому світі лишились не одні...

Декаданс

вязко играет музыка,
дамы плывут в улыбках
медленно. Чинно, исподволь
тянет цыган на скрипке
мелодию этой осени.
фраки мужчин черны,
вздёрнуты женские носики,
взгляды мечтой полны.
мягко кружит барышню
за кончики нежных пальцев
юный гусар с бакенбардами
в лёгком, изящном танце.
сверкает вино в бокалах,
приторный дым сигар
реет над сонным залом
укутав осеннний бал.
столик в углу, свечи
звонкий хрусталь, фаянс
тёплый и свежий вечер
предутренний декаданс.
сброшены все покровы,
взгляды всё откровенней:
шепчет поручик суровый
жене капитана "верь мне".
у генерала Фон Шпица,
не по статусу и сединам,
штанина на ягодице
разорвана красным клином.
скалит гнилые зубы
молодой офицер Гальцев
в карту Европы тыча
жирным и грязным пальцем.
батюшка из прихода
играет на балалайке,
спьяну путая ноты,
мешая оркестру. Сзади
в бокалы налита водка
три девы смеются громко,
задушення болонка
висит в поводке. Ребёнка
выводят во двор. Душно
майоры режутся в дурня,
и музыку трудно слушать
сквозь стук каблуков по урне.
и нежный восточный персик
в тарелке моей, вилкой
я не рискну надрезать
опасаясь найти гниль в нём...